Думав, що пригадати з нашої дружби з Санечкой… Насправді — дуже багато буденного і водночас важливого. Ми жили разом, ділили харчі, їздили на навчання, займались справами і проводили вільний час, брали участь у різних заходах. Пам’ятаю одну з наших перших зустрічей, коли ми готувались до вступного іспиту у виш. Тоді лише ми з Санею вдало розв’язували математичні рівняння. Я шукав складні й довгі шляхи, а він знаходив простіші й швидші рішення, ще й дивувався, чому я так ускладнюю. Ми часто дискутували на цю тему.
Саня був дуже розумним і завжди зваженим: не поспішав, робив правильні висновки. Він мав добре й чуйне серце, завжди приходив на допомогу, але водночас залишався справедливим і ніколи не дозволяв себе чи оточуючих кривдити — завжди давав відсіч несправедливості.
А ще під час навчання Саня майже завжди тримав у руках якусь книжку — художню чи наукову. Це виглядало настільки цікаво і захоплююче, що я взяв з нього приклад і теж почав більше читати.
Усе це залишило у мене теплі спогади й щиру вдячність. Дружба з Санею навчила мене багатьом речам — цінувати простоту, шукати справедливість, любити книжки і завжди підтримувати тих, хто поряд. І хоча час іде, ці уроки та наші спільні моменти назавжди залишаться зі мною.
Шурік, назавжди друг

Ти був моїм найближчим і найріднішим. Я завжди знала, що можу на тебе покластися.

Твої жарти, звички, навіть мовчання — усе це я пам’ятаю. Часто ловлю себе на думці, що хочу подзвонити тобі й поділитися дрібницею.

Ти завжди привозив мені квіти, коли приїзив додому. Навіть якщо приїздив уночі — зранку знаходив можливість подарувати букет. Це був твій спосіб сказати: «Я скучив»

Тепер квіти ношу тобі я… І іноді купую їх собі, щоб відчути, що ти й далі поруч.

Ти назавжди залишишся частиною мене.