Сергій Володимирович Максимчук народився 7 травня 1981 року в селі Кузьминці Барського району Вінницької області. Саме тут він здобував середню освіту

Мати Люся Батько Володимир

Він ріс у люблячій родині, серед братів – Олега, Ігоря та Валентина. На жаль, Ігор помер у юнацькому віці, що стало великою втратою для родини. З ранніх років Сергій проявляв працьовитість, допитливість і щирість. Він допомагав батькам у господарських справах, навчався цінувати працю та відповідальність. Село, мальовничий куточок Поділля, стало місцем, де формувався його характер: чесний, відважний, сповнений любові до рідних і до свого краю. У дитинстві він вже показував лідерські якості – допомагав молодшим, підтримував друзів, дбав про близьких. Саме тут заклалися основи його мужності та здатності стояти за своїх до кінця

У школі мав багато друзів, яким міг допомогти, завжди був за справедливість, захищав слабших. Саме в Кузьминцях Сергій здобував середню освіту . Після школи вступив в Кузьминецький Аграрний ліцей, де здобув професію тракториста Ці роки сформували в ньому глибоке почуття обов’язку та любові до рідного краю. Саме тоді Сергій почав мріяти про власну справу та незалежність, готуючи себе до майбутнього дорослого життя, в якому він стане опорою для своєї родини та громади .

Студентські роки стали періодом активного розвитку його професійних навичок. Сергій цікавився технічними і організаційними питаннями, вчився планувати, вирішувати складні задачі та працювати в команді. Саме тоді формувалися якості, які пізніше допомогли йому відкрити власну справу та організовувати процеси у дорослому житті. Після закінчення навчання пішов на службу в армію до Львова. З майбутньою дружиною Наталею познайомився в Кузьминцях, коли вона прийшла на перший курс навчання, а Сергій приїхав у відпустку з армії. Але час швидко злетів і Сергій поїхав знову на службу. Вони чекали зустрічі. Зустрічалась пара три роки, після чого одружились.

Після завершення навчання Сергій активно будував своє доросле життя. Він працював будівельником і майстром, здобуваючи досвід у сфері ремонту та організації робочих процесів. Завдяки своїй наполегливості та відповідальності він зміг відкрити власну справу, ставши підприємцем. Сергій вмів поєднувати бізнес із сім’єю: він підтримував родину, організовував роботу, контролював процеси і завжди прагнув робити все якісно та чесно. Його професійна діяльність не лише приносила дохід, а й формувала в ньому лідерські якості, здатність планувати та брати відповідальність.

У подружжя народилось двоє чудових діток: син Денис 2005 року та донечка Анастасія 2013 року. У цивільному житті

Не було такої чоловічої роботи, що б він не міг зробити. Працював майстром по будівельних роботах. Пізніше відкрив свою справу. «Усі говорили, що в нього золоті руки. Бувало прийде з роботи втомлений, донечка сяде йому на руки і в нього відразу втома проходить. Діти для нього були понад усе. Полюбляв рибалку, брав із собою сина, але не часто міг поїхати, бо завжди не вистачало часу» - пригадує дружина. Рідні та оточуючі про Сергія завжди говорили і будуть говорити, як про чуйного, доброго, люблячого чоловіка і батька, брата, сина, який в будь-якій ситуації міг допомогти і виручити. Мав чітку позицію і був патріотом, любив Україну і вважав чоловічим обов’язком її захищати.

«До повномасштабного вторгнення мій чоловік був звичайним цивільним. Коли почалась війна, Сергій сам пройшов комісію, прийшов додому і каже: «Наталя, я йду, я не буду сидіти вдома, бо це обов’язок кожного чоловіка і я маю захищати наших дітей». Хоч як я його не вмовляла, але сказав «усе буде добре, не хвилюйся» - дружина. Уже 2 березня 2022 року Сергій добровільно став на захист Батьківщини. Разом з побратимами боронив Бахмут та Лиман. Служив в військовій частині А7336 170 батальйон, 120 бригада. Мав посаду оператор зв’язківець. Позивний «Макс». Він був надійним плечем побратимам, разом вони пройшли чимало гарячих точок фронту, пережили багато складних моментів. Сергія знали як надзвичайно сміливого і відважного воїна.