45 років ~ 549 місяців ~ 2353 тижнів ~ 16471 днів ~ 395304 годин 45 років ~ 549 місяців ~ 2353 тижнів ~ 16471 днів ~ 395304 годин 45 років ~ 549 місяців ~ 2353 тижнів ~ 16471 днів ~ 395304 годин 45 років ~ 549 місяців ~ 2353 тижнів ~ 16471 днів ~ 395304 годин 45 років ~ 549 місяців ~ 2353 тижнів ~ 16471 днів ~ 395304 годин
Зорян Васильович
7
IV
1978
Франчук
12
V
2023
7
IV
1978
12
V
2023
14-та окрема механізована бригада

Сухопутні війська

Позивний
Зорька
Звання
Старший солдат
Посада
Командир - навідник
Зорян завжди повторював: “Якщо є конкретна проблема – йдемо і робимо свою справу.” Тож у війську він також робив свою справу – захищав країну, людей, родину, побратимів. Мій чоловік до останнього й, попри біль, відмовлявся залишати побратимів. Він був дуже відданий. І побратим, і чоловік, і брат, і батько.
Франчук Ольга
Дружина

Біографія

Місце народження
Захисник народився в селі Мовники, Іваничівського району, Волинської області.
Родина
Василь Франчук – батько захисника, помер, коли синові було лише 2 роки. Франчук Зоя – мати. Важливими для Зоряна також були його бабуся Катерина та тітка Ганна. Також у захисника залишилась донька Уляна, їй 24 роки, нещодавно дівчина завершила університет за фахом право, зараз живе та працює у Рівному.
Шкільні роки та юнацтво
Зорян зростав самостійним парубком, завжди шукаючи можливості бути незалежним від старших. Свою майбутню дружину він зустрів, коли їм обом було 15 років. Це сталося наприкінці дев’ятого класу, і з того моменту вони не розлучалися. Зорян закінчив школу та технічно-професійне училище №1 міста Нововолинська, здобувши фах маляра-штукатура-плиточника. Згодом він проходив строкову службу в Ужгороді, де був снайпером. Однак їх юнацькі роки припали на період розпаду Радянського Союзу, а друга половина 90-х була особливо складною через економічні проблеми. Розуміючи власну відповідальність, Зорян передусім думав про забезпечення родини, тож у той період він їздив на заробітки до різних країн, включаючи Росію та Польщу. З дружиною вони побралися, коли їм був 21 рік.
АТО
За словами дружини, маючи досвід військової служби, Зорян спочатку не відчував, що саме військова справа може стати місією, з якою він поєднає своє життя. Однак, з початком заворушень у 2014 році, він усвідомив обов’язок власноруч робити щось для збереження держави. У нього було певне кредо: “Ніхто не втікає, ніхто не здається. Якщо є конкретна проблема – йдемо і робимо свою справу.” Згодом, коли події на Сході набули активного характеру, Зоряна призвали на військову службу до 51-ї окремої механізованої бригади. Лише протягом літа 2014 року він брав участь у бойових діях на найскладніших напрямках: Стара Краснянка, куди українські військові відійшли внаслідок бою під Рубіжним, Воєводівка, Сєвєродонецьк, Мар’їнка, де протягом року точилися кілька великих боїв, а потім – Кутейникове, Іловайськ… “За характером Зорян завжди був спокійний та досить врівноважений. Однак, після Іловайська його характер змінився, чоловік став більш закритий у собі, днщо нервовий, байдужий…”, – ділиться дружина. Дійсно, цей період російсько-української війни став одним з найбільш переломних для український бійців.
Участь в Іловайській операції
Як пригадує дружина захисника, під час тих подій, Зорян переважно телефонував раз на добу, щоб сказати: “Я живий, все добре”. І це вже було щастям для родини. Однак, враховуючи, що мобільний зв’язок активно прослуховувався, про ведення бойових дій, успіхи, поразки – він не розголошував. “Якось вже пізніше розповідав, як вони з побратимами виривали окоп 50 на 50 сантиметрів, сідали туди втрьох і бронежилетами робили собі немов укриття, щоб хоча б якось врятуватися. Також пили воду з калюж, адже постачання харчування та води вже було неможливе”, – ділиться дружина. Про Іловайськ Зорян не розповідав родині до останнього. Лише коли зрозумів, що ситуація стала катастрофічною і навколо міста замкнулося коло, він повідомив, що перебуває саме там. Вже перед виходом “зеленим коридором” він зателефонував дружині зі словами: “Молись за мене”. “З моменту нашої розмови, яка була ще перед виходом з оточення, я надалі не знала, що з моїм чоловіком. Мені було відоме його місцеперебування, але ніхто тоді не усвідомлював повної картини подій, які там відбуваються,” – наголошує дружина оборонця. Після трьох днів тиші Зорян подзвонив у двері. Згодом він розповідав, як їх нібито “виводили”, але жодні обіцянки російських сил не були дотримані. Він бачив своїх загиблих побратимів, яких внаслідок дуже прицільних обстрілів складно було впізнати. Бачив те, що від них залишилось… Називав це справжньою “дорогою смерті”. Виїхати з оточення йому та декільком побратимам вдалося соняшниковим полем, завернувши з основного напрямку “зеленого коридору”. Це було миттєве рішення водія, який вже бачив, що відбувається попереду. Тоді дорогою підбирали усіх, кого могли, попри те, що ця ділянка також обстрілювалась. Тоді Зоряна та його побратимів “врятувало” соняшникове поле, але відтоді він не любив ці квіти, бо для нього вони назавжди символізували смерть.
Останні роки життя
Вийшовши разом з побратимами з Іловайська, вони не знали, куди їм податися, адже командир загинув. Тоді вони повернулися до військової частини. Оскільки з загибеллю командира відомості про підрозділ також зникли, а усі документи згоріли, бійців звинуватили у дезертирстві, нібито вони покинули поле бою. В той час це була поширена проблема, адже доказів було вкрай мало. Лише завдяки судовим процесам це врешті вдалося спростувати. Згодом, у цивільному житті, захисник працював бригадиром бригади слюсарів аварійно-відновлювальних робіт у “Водоканалі”. Як пригадує дружина, Зорян працював багато, дуже виснажувався, але водночас це йому подобалося. Він також мріяв добудувати батьківську хату і, як казав: “спокійно мешкати там вже у літньому віці”. Водночас, ці роки були складними для Зоряна через пережитий травматичний досвід в Іловайську. “Найтяжче тоді було ночами, він зривався, ховався під ліжком ніби від градів, розповідав, як вони в окопі накривалися броніками, робили собі, так би мовити, “дах”, бо постійно сипало зверху… Згадував, що коли розвозили хлопців по домівках після “зеленого коридору”, один молодий хлопчина побачив рідну хату і не повірив, у нього був дуже сильний стрес”, – ділиться дружина захисника. З часом, з допомогою родини, Зорян зміг психологічно відновитися. Щодо фізичного стану, одного разу навіть проходив лікування в госпіталі, адже мав бойові поранення. Щоправда, уламки йому відмовилися вилучати, адже це було дуже ризиковано. Станом на 2022 рік, Зорян також мав певні проблеми зі здоров’ям, що пов’язані з роботою підшлункової.
Повномасштабне вторгнення
З початком розгортання повномасштабного вторгнення, Зорян одним з перших був призваний у новосформовану 14-ту окрему механізовану бригаду. Вже з 2 березня він знаходився безпосередньо “на нулі”. Загалом, за час своєї служби, з 2022 року, Зорян перебував у багатьох областях: спершу в районах населених пунктів Житомирської області, згодом на Миколаївщині, Донеччині, Харківщині, включаючи бої за Соледар, Петропалівку, Богуславку, Куп’янськ… Захисник мав численні поранення, однак його життя забрала саме хвороба, яка прогресувала. Зорян впав у кому, з якої більше не вийшов… 12 травня 2023 року лікарі констатували смерть. Причиною є гострий панкреонекроз та ендогенна інтоксикація.

Спогади рiдних i близьких

Наразі немає жодного спогаду
Додайте перший спогад про близьку людину

Остання адреса

Похований у рідному селі Мовники, на місцевому кладовищі.

Спадщина та пам'ять про ваших близьких не зникне.

Створіть вічну сторінку спогадів про людину, яка вам була близька. Збережіть спогади для майбутніх поколінь
Створити сторінку спогадів