Олександр народився 18.01.1994 в м. Новий Буг, Миколаївської області.

Мама, Прадун Людмила Анатоліївна, більшу частину життя працювала педагогом, в дитячому садочку, пізніше їздила працювати закордон. Батько, Прадун Олександр Олександрович, на жаль рано пішов з життя, коли Олександру було тільки 10 років.

Дитячі і шкільні роки провів в с. Загальна Користь, Миколаївської області. З дитинства був дуже чуйним, добрим, відповідальним хлопцем, старший брат в сім’ї, рано втратив батька – довелося стати головним чоловіком для своїх дівчат - мами і молодшої сестри. Був дуже товариським, мав багато друзів і завжди вмів підставити міцне плече своїм товаришам.

З дитинства жив спортом, зокрема займався футболом. Починав з малого сільського стадіону, пізніше займався в дитячій спортивній школі м. Новий Буг, з командою брав участь у змаганнях, займав призові місця. Все життя вболівав за улюблену команду "Шахтар". Мав запальний характер, але був старанним учнем у школі. Особливо полюбилися йому математичні науки, і згодом обрав відповідну навчальну спеціальність.

Після закінчення школи в 2011 році вступив до Національного університету кораблебудування ім. адмірала Макарова в Миколаєві. Здобув професію інженера-технолога машинобудування. Незважаючи на те, що за станом здоров'я був звільнений від військової служби він наполіг на тому, щоб паралельно вступити до військової кафедри. Для навчання обрав не легке направлення - десантні війська, за його плечима безліч віськових навчань, полігонів і стрибки з парашутом.По закінченню навчання отримав перше офіцерське звання - молодший лейтенант. В студентські роки знайшов нове захоплення в спорті і разом з другом потрапив до спортивного клубу зі змішаних єдиноборств MMA Club Mykolaiv. Довгий період життя присвятив цьому спорту, займав призові місця на змаганнях по всій Україні. На жаль, травми не дали продовжити спортивну кар’єру.

На жаль, за спеціальністю не вдалося працювати в Миколаєві. Працював ще зі студентських років охоронником, пізніше перейшов в приватну охоронну фірму. Там і отримав перші базові навички, які стали в нагоді у військовому житті. Останні роки перед початком повномасшатбного вторгнення працював менеджером з продажу паливно-мастильних матеріалів та торгівельним агентом. Мріяв про власну справу - хотів займатися тепличним вирощуванням полуниці.

Дуже мріяв про дітей - сина і доньку, але, на жаль, так і не встиг стати батьком.

Повномасштабне вторгнення зустрів в м.Миколаїв, з самого ранку 24 лютого вже чекав дзвінка з війсккомату. В той же день, приїхавши в рідне місто, став на захист України, пішов добровольцем в місцеву територіальну оборону. Перший місяць був у складі ДФТГ м. Новий Буг, з іншими хлопцями будував оборонні позиції в межах міста, патрулював вулиці, чергував на блокпостах та шукав можливості потрапити туди де він найбільше був потрібен, на фронт. На початку квітня мобілізувався до лав ЗСУ. Пройшов навчання як офіцер у Національній академії сухопутних військ, і по розподілу потрапив до 92-ї окремої механізованої бригади ім. кошового отамана Івана Сірка. Одразу ж прийняв взвод на командування, був командиром стрілецького взводу. Дуже хвилювався чи зможе впоратися з обовязками командира та завоювати авторитет у побратимів. Але попри молодий вік і короткий період часу, став для них мудрим наставником, командиром, справжнім другом і братом. Разом зі своїми хлопцями обороняв передові позиції в Харківській області, пізніше брав участь у наступальній Харківській операції, виконував бойові задачі в Луганській області. Під час служби отримав чергове звання - лейтенанта, хотів після перемоги залишитися служити, будувати військову кар’єру. Влітку 22-го при зустрічі він сказав: "Нарешті я відчуваю себе на своєму місці."