25 років ~ 309 місяців ~ 1324 тижнів ~ 9271 днів ~ 222504 годин 25 років ~ 309 місяців ~ 1324 тижнів ~ 9271 днів ~ 222504 годин 25 років ~ 309 місяців ~ 1324 тижнів ~ 9271 днів ~ 222504 годин 25 років ~ 309 місяців ~ 1324 тижнів ~ 9271 днів ~ 222504 годин 25 років ~ 309 місяців ~ 1324 тижнів ~ 9271 днів ~ 222504 годин
Едуард Олегович
3
I
1999
Молочко
22
V
2024
3
I
1999
22
V
2024
55-й зенітний ракетний полк

Сухопутні війська

Позивний
УЛЬТРАС
Звання
Солдат
Посада
Артилерист

Відзнаки та нагороди

Орден “За мужність” lll ступеня
Орден “За мужність” lll ступеня
Наказом Президента України № 000000 Від 01.01.2024, "", нагороджений орденом Орден “За мужність” lll ступеня
Посмертно
Читати детальніше
Сину мій, ти був моєю гордістю і моєю силою. Ти пішов боронити рідну землю, як справжній козак, і віддав за неї найдорожче — своє життя. Я збережу твою посмішку, твій голос, твоє тепло у кожному дні, у кожному подиху. Для світу ти — Герой. Для мене — назавжди мій хлопчик. Спочивай з миром, рідний. А я нестиму твоє ім’я в серці, доки б’ється моє.
Молочко Наталя
Мати

Біографія

Місце народження
м. Запоріжжя
Дитинство
Молочко Едуард Олегович народився в місті Запоріжжя, а своє дитинство та юність провів у рідному селі Володимировське Запорізької області. Тут сформувався його характер, любов до рідного краю та ті цінності, які він проніс через усе життя.
Юнацтво
З ранніх років Едуард був відданим уболівальником запорізького футбольного клубу «Металург». Він часто відвідував матчі, щиро переживав за команду, а його фото залишилося навічно на Трибуні Героїв на Запорізькому стадіоні. Футбол був частиною його життя, його енергії та його зв’язку з домом.
Останні роки життя
Не меншою пристрастю Едуарда була риболовля. Він міг проводити біля водойми цілими днями, знаходячи там спокій і гармонію. Особливим захопленням, про яке знали лише близькі, стало вишивання бісером. Повертаючись додому з фронту чи з роботи, він завжди знаходив час, щоб сісти за чергову роботу. Остання його незавершена вишивка — козак із розбитими кайданами та написом угорі «Рабів до раю не пускають» — стала символом його незламності та внутрішньої свободи. Ще до служби Едуард активно допомагав військовим як волонтер. Навесні 2023 року він підписав контракт і вступив до лав захисників України. Служив у 55 окремій артилерійській бригаді «Запорізька Січ», де проявив мужність, відповідальність і відданість своїй країні. Воював на Донецькому напрямку — в Угледарі, Авдіївці, Мар’їнці. Товариші по службі згадують його як надійного побратима, людину з великим серцем та непохитною вірою в перемогу України. 20 травня 2024 року в районі населеного пункту Птиче Донецької області Едуард отримав тяжке поранення внаслідок удару ворожого дрона. Попри 90% опіків тіла та численні переломи, він ще два дні боровся за життя. 22 травня 2024 року його серце зупинилося. Похований у рідному селі Володимировське Запорізької області — там, де розпочався його життєвий шлях і де тепер зберігається вічна пам’ять про нього.
Повномасштабне вторгнення
Воював на найгарячіших ділянках Донецького напрямку — в Угледарі, Авдіївці, Мар’їнці, виконуючи бойові завдання та підтримуючи побратимів. Товариші згадують його як людину великої сили духу та незламної віри в перемогу України.

Спогади рiдних i близьких

Наразі немає жодного спогаду
Додайте перший спогад про близьку людину

Медiа-файли

Остання адреса

с. Володимирівське

Спадщина та пам'ять про ваших близьких не зникне.

Створіть вічну сторінку спогадів про людину, яка вам була близька. Збережіть спогади для майбутніх поколінь
Створити сторінку спогадів