Народився в місті Снігурівка, Миколаївської області, Україна.

Віктор Вікторович Волошин та Галина Володимирівна Волошина (Попелишко).

З 1 по 6 клас включно навчався в Снігурівській ЗОШ I—III ступенів № 3. За час навчання в школі зарекомендував себе старанним, активним та комунікабельним учнем. Мав авторитет серед однокласників. Був лідером у дружньому спілкуванні. Брав активну участь у громадському житті класу. Мав дуже багато друзів ще з часів пелюшок і до самого останнього дня.

З 7 до 9 класу навчався в Снігурівській ЗОШ I—III ступенів № 1. Маючи добру фізичну підготовку, долучався до трудових справ школи, культурно-масових заходів та флешмобів. Відзначався сильним характером, добрим ставленням до людей і патріотизмом.

У 2016 році, разом з найліпшим другом, Євгеном Китовим, вступив до Снігурівського професійного ліцею № 34, який вони закінчили разом, за фахом: тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва категорія A1, водій автотранспортних засобів категорія C1; машиніст-оператор дощувальних машин та агрегатів ІІІ розряду.

Між навчанням та військовою службою пройшло занадто мало часу, щоб вибудувати кар'єру, але Дмитро встиг трохи попрацювати в охороні у своєму рідному місті Снігурівці.

У 2019 році у віці 20 років був призваний на строкову службу, під час перших місяців проходження якої, вирішив продовжити службу, таємно від батьків та друзів уклавши контракт зі Збройними Силами України. Дуже швидко закінчивши строкову службу, встав на захист держави. Брав участь в ООС, виїжджаючи на гарячі точки, в окуповані міста, був на кордоні Криму, на Донеччині та Луганщині.

Весь вільний від військової служби час, та всі відпустки Дмитро поводив в рідному місті, із друзями та сім'єю. Обожнював відпочинок на природі, посиденьки під гітару, мандри Миколаївщиною на машинах, легкий екстрим, та онлайн ігри «World of Warcraft», «Counter Strike» і «Dota 2».

На початку Повномасштабного Вторгнення продовжив боронити Україну, та був задіяний в захисті її кордонів та цілісності, в складі 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». У ході російського вторгнення, був вдалим навідником гармати Д-30 (122-мм гаубиця Д-30) першої батареї, брав участь у захисті Києва від наступу ворога. Майже добив сотню вражених цілей.

Оскільки батьки на той час, через окупацію Снігурівки, були відрізані від України, командування прийняло рішення про почесне поховання Дмитра 21 березня 2022 року, в місті Малин, Житомирської області. Дмитро Волошин був похований поряд із іншими полеглими побратимами, поховання відбулось із шаною та почестями, в останню путь Дмитра провели його побратими та командування. Мати Галина про смерть сина дізналась лише наприкінці квітня 2022 року, коли змогла втекти з окупації та дістатися Вінниці. Батько Віктор дістав жахливу звістку вже після деокупації Снігурівки, оскільки лишився весь час там. Наразі батьки Дмитра Волошина досі живуть у хаті, де він виріс, відремонтувавши будинок після численних ушкоджень, завданих російськими агресорами. Місце поховання Діми - нове кладовище № 3 (Алея Героїв), в місті Малин, Коростенського району, Житомирської області.