Народився 28 листопада 1944р у селі Каз-Майдан, Ковилкінського району, Мордовія.

Мати - Сицькова Єфросинья Федорівна, працювала в колгоспі різноробочою. Батько - Федір Васильович. Працював у тому самому колгоспі бригадиром тракторної бригади. Важко працювали але змогли дати освіту чотирьом синам та двом донькам. Поховані на сільському кладовищі селища Каз-Майдан.

Навчався у сільській школі з 1952 року, де й перший раз зустрів майбутню дружину, нашу бабусю. Дитинство було важким, тому що навчання у школі треба було поєднувати з виснажливою працею по господарству. Сімʼя мала багато домашніх тварин та поля, які годували велику родину.

Михайло вчився до сьомого класу в середній школі, а потім перевівся до Качелаївскої школи та довчився до 10 класу. Дуже рано почав працювати. Його перша робота була у колгоспі різноробочим. Там він дуже швидко здобув повагу та довіру серед колег та керівництва.

На початку 60-х найперспективніша карʼєра була у шахтарів. Михайло знав про це, та мріяв переїхати туди, де він мав би змогу отримати шахтарську освіту та потрапити на виробництво. У ті часи відновлення Донбасу ще набирало обертів й після недовгого візиту на Луганщину, він вирішив переїжджати до міста Свердловськ, де мав би змогу отримати професію гірника очисного забою. Це було його мрією, до якої він дійшов у свої 19 років у 1963 році.

Після кількох років роботи на шахті, Михайло був призваний на службу в військову частину до Мінську. За бездоганну службу та велику відповідальність отримав посаду командира взводу. Він пробув на службі більше двох с половиною років і демобілізувався на весні 1968. Під час служби знайшов багато друзів, з якими листувався багато років. Після демобілізації йому пропонували працювати на хорощій посаді у московській міліції, але шахтарська праця була для нього більш поважна.

Переїзд до України. На початку 60-х найперспективніша карʼєра була у шахтарів. Михайло знав про це, та мріяв переїхати туди, де він мав би змогу отримати шахтарську освіту та потрапити на виробництво. У ті часи відновлення Донбасу ще набирало обертів й після недовгого візиту на Луганщину, він вирішив переїжджати до міста Свердловськ, де мав би змогу отримати професію гірника очисного забою. Це було його мрією, до якої він дійшов у свої 19 років у 1963 році.

Після служби він отримав запрошення до шахти ім. Вахрушева, біля містечка Ровеньки, Луганської області. На той час це була одна з найсучасніших шахт Луганщини, де його досвід роботиі навички управління людьми були у нагоді. На Вахрушева він обіймав посаду гірника, а потім й бригадира на очистному участку. За бездоганну працю, та перевиконання плану видобутку вугілля він отримав багато нагород. Серед яких орден "Знак пошани" в 1974 р. "Орден трудового червоного знамені" 1984, "Шахтарська слава", “Почесний шахтар".

Виховував двох дітей, двох онуків та правнучку. Син Віталій і донька Оксана народились у містечку Червоний партизан. Вони прийняли від батька любов до праці й літератури. Михайло трохи не дочекався ще одного правнука, якого назвали на честь нього.

Незадовго до смерті, Михайло часто хворів, робота в шахті дала свої наслідки. Пневмонія разом з силікозом, на жаль, не залишила шансів на одужання вже літньому Михайлові Федоровичу. Він помер у себе вдома 7 липня 2020 в місті Ровеньки, Луганської області.