с. Левенцівка, Новомосковський район, Дніпропетровська область

Скворцова Людмила, присвятила своє життя вихованню трьох дітей; Скворцов Юрій, водій-далекобійник

У 2002 році вступив до першого класу спеціалізованої середньої загальноосвітньої школи № 9 з поглибленим вивченням англійської мови.

Окрім успіхів в навчанні, Владислав мав чималі досягнення в спорті. Серйозно займався футболом, у складі української команди виступав на міжнародних юніорських змаганнях.

у 2013 році вступив на перший курс факультету суспільних наук та міжнародних відносин Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара.

У 2017 році Владислав закінчив університет і отримав базову вищу освіту за напрямком підготовки Політологія.
Крім цивільної освіти, у 2017 році Владислав закінчив військову кафедру Дніпропетровського вищого навчального закладу «Національний гірничий університет» (нині Дніпровська політехніка), за фахом підготовки офіцерів запасу Збройних Сил України за спеціальністю «Командир механізованого взводу». Після проходження військової підготовки, навчального табірного збору і здачі іспитів був атестований до присвоєння первинного офіцерського звання по запасу. За наказом міністра оборони України отримав військове звання «молодший лейтенант» запасу.

У січні 2017 року Владислав був прийнятий на роботу в комунальне підприємство «Патріот» Дніпровської міської ради на посаду «інспектор з оборонно-масової роботи». 2 жовтня 2017 року отримав посаду «начальник відділу правової освіти та безпеки життєдіяльності», де працював до 21 жовтня 2019 року. За часи роботи присвятив себе численним молодіжним заходам, зокрема проводив курси першої домедичної допомоги у навчальних закладах, загальнонаціональних компаніях, дитячих закладах, а також навчав працівників різних підприємств. Особливу увагу приділяв поведінці людей, що стали очевидцями трагедій на кшталт ДТП. Під час навчання в університеті неодноразово брав участь у проведенні соціологічних опитувань на Сході та Півдні України. Планував і надалі активно працювати з молоддю, а також створити власну громадську організацію за напрямком патріотично-національного виховання молоді.

Донька Скворцова Кіра. Дівчинці було лише п'ять місяців, коли загинув її тато. А бачив він її зовсім маленькою - у перші два місяці життя, коли приїхав додому після народження доньки.

У 2014 році, будучи ще неповнолітнім, Владислав прийшов у військкомат записатись до АТО, але його не взяли за віком. Тоді хлопець поїхав у Київ, де знайшов організацію, що готувала юнаків до добровольчих загонів. Після підготовки потрапив до добровольчого загону «Шахтарськ», в якому, прослуживши до кінця 2014 року, набув свій перший військовий досвід.

У 2018 році Владислав знов пішов добровольцем у 2 сотню 8 батальйону Української добровольчої армії, яка на той час брала участь в боях у Широкиному та Водяному. 

24 жовтня 2019 року Владислав був призваний у ЗСУ як офіцер запасу на військову службу Амур-Нижньодніпровським військовим комісаріатом. Одразу після призову його направили на три місяці на курси перепідготовки в Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації у Київ. Після перепідготовки Владислав потрапив до 74-го окремого розвідувального батальйону, який на той час дислокувався в смт Черкаське, де Владислав обіймав посаду начальника зв'язку взводу.

В цей період служив у зоні бойових дій в Донецькій області, а саме у Мар'їнці і Красногорівці, перебуваючи безпосередньо в районах бойових дій.

З 21 серпня 2020 року старший лейтенант Скворцов Владислав Юрійович проходив військову службу за контрактом у Соборному районному центрі комплектування та соціальної підтримки на посаді старшого офіцера відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдат запасу.

З кінця 2020 року брав участь в ООС у складі Оперативного командування «Схід». В 2021 році прийняв посаду командира взводу.

З початком повномасштабного російського вторгення в Україну Владислав Скворцов у складі 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» прийняв бій з окупантами на Сумщині у місті Охтирка. Перші тижні війни були настільки пекельними, що доставка на лінію вогню додаткового озброєння і провіанту була величезною проблемою. Не вистачало не тільки снарядів і продуктів, а й часу на відпочинок чи на обід; діяти доводилось дуже швидко, імпровізовано. Був випадок, коли бійці не їли протягом трьох діб, перебуваючи практично в чистому полі під час лютих морозів; в них навіть не було можливості розвести хоч якогось вогника, аби трохи зігрітися. Але це не завадило нашим бійцям звільнити чимало земель Сумщини, зокрема - наприкінці березня 2022-го - місто Тростянець. Погано оснащеній нашій піхоті доводилось протистояти великій навалі рашистських танків та іншої важкої техніки. Після звільнення міста захисникам обіцяли довгоочікуваний відпочинок, але досвідчені бійці в той найважчий період початку війни були дуже потрібні фронту. Тож Владислава одразу переправили на Ізюмський напрямок, де було не менш гаряче. Там, на Харківщині,під селом Нова Дмитрівка, і стався останній бій, під час якого боєць віддав життя за Незалежність України.8 липня 2023 року Владиславу Скворцову присвоєно звання Героя України.