Батько Купрієнко Олександр Васильович, працює вчителем фізики в сільській школі. Мати Купрієнко Галина Петрівна, теж вчителювала, зараз, на жаль, вже пішла з життя.

Дитинство пройшло в смт Меліоративному. У Михайла були гарні стосунки як в сім’ї, так і з однолітками, тому він завжди мав багато друзів.

Юнаком проживав в Меліоративному, був активним вболівальником місцевого футбольного клубу “Моноліт”. Також вболівав за ФК “Дніпро” і був у складі його фанатів. Мав багато товаришів, займався спортивним орієнтуванням, любив подорожувати.

Навчався в коледжі Радіоприладобудівництва, серед одногрупників користувався повагою. Мріяв про вищу освіту, у 2021 вступив на юридичний факультет ДНУ ім. Олеся Гончара.

Після навчання в коледжі працював за фахом на підприємстві м. Дніпра, яке виготовляло прилади безпеки для шахтарів, сам бував в шахті, щоб перевірити роботу приладів в підземних умовах.З 2014 року почалася карʼєра військового, якщо це можна назвати карʼєрою, адже більше це був поклик серця - захистити рідну країну. Мріяв в цивільному житті змінити фах, але так і не встиг.

Мав доньку. Їй було лише 4 місяці, коли батька не стало. Це була найбільша його любов.

Залишив після себе безліч приємних і цінних спогадів. Друзі та близькі завжди з теплом згадують цю людину. Він був дивовижним, щирим, справжнім. Сила та мужність поєднувалися з добрим, люблячим серцем

З самого початку пішов добровольцем захищати кордони України, бо дуже переживав за долю країни з перших днів російської агресії, обурювався подіями в Криму і мріяв про його повернення.Служив в 25 окремій штурмовій десантній бригаді з самого початку АТО, коли ще не було налагоджено забезпечення військових навіть самим необхідним; трималися значною мірою на ентузіазмі, перебуваючи в палатках прямо посеред поля, під обстрілами. Як військовий-контрактник Михайло періодично бував на навчаннях; підготовка була за передовими світовими стандартами, їх навчали і англійські фахівці, і канадські… Михайло добре засвоював військову науку, згодом вже сам проводив інструктажі для інших.

Велику війну Михайло зустрів в Авдіївці, де знаходився з серпня 2021 року. Ще восени 2021 їх підрозділ терміново викликали на позиції. В той час він здогадувався, що почалась підготовка до більш масштабних дій, але таких катастрофічних масштабів звичайно ніхто не очікував. З навчанням у вишу теж виникли складнощі: на сесії або на начитку лекцій вже не відпускали. У відпустку на два тижні він зміг приїхати лише перед Новим роком з дуже поважного приводу - народження доньки. А ось в наступну відпустку приїхати вже не вдалось, хоч відповідний рапорт Михайлу підписали 14 лютого 2022, але всі від’їзди з позицій на забаром скасувалися, а перебуваючих у відпустках терміново відкликали. Про напад Росії 24 лютого дружина Михайла Вікторія взнала навіть раніше чоловіка, прокинувшись від вибухів. Написала йому повідомлення, але на його позиціях поки було все спокійно. Михайла дуже схвилювала ця реальність: він пішов воювати, щоб захистити своїх рідних, а вони опинилися під обстрілами раніше за нього! Як незабаром з’ясувалось, ділянка фронту, де воював Михайло, була одна з найгарячіших. Зв’язку майже не було, спілкуватись з рідними вдавалось дуже рідко. Вперше вдалось відносно довго поговорити з дружиною лише 1 квітня, цілих 15 хвилин! А 2 квітня Михайло вже не відповів на повідомлення…