55 років ~ 672 місяців ~ 2881 тижнів ~ 20167 днів ~ 484008 годин 55 років ~ 672 місяців ~ 2881 тижнів ~ 20167 днів ~ 484008 годин 55 років ~ 672 місяців ~ 2881 тижнів ~ 20167 днів ~ 484008 годин 55 років ~ 672 місяців ~ 2881 тижнів ~ 20167 днів ~ 484008 годин 55 років ~ 672 місяців ~ 2881 тижнів ~ 20167 днів ~ 484008 годин
Геннадій Миколайович
14
VI
1968
Прохоров
1
IX
2023
14
VI
1968
1
IX
2023
128-ма окрема бригада територіальної оборони

Сили територіальної оборони

Позивний
Грек
Звання
молодший сержант і командир стрілецького відділення
Посада
стрілець, оператор гранатомета

Відзнаки та нагороди

«За оборону України» І ступеня
«За оборону України» І ступеня
Наказом Президента України № 559/2022 Від 2022-08-05, "за оборону України", нагороджений орденом «За оборону України» І ступеня
Читати детальніше
У пам'яті назавжди залишиться Геннадій Прохоров (14.06.1968-01.09.2023), справжній герой, чия дорога життя облягла відданістю, мужністю та любов'ю до Батьківщини та сімʼї. Герой, який завжди ішов вперед, витримував понаднормовані навантаження. Навіть у найскладніших моментах він рятував та годував тварин поруч, виявляючи свою непохитну доброту. Геннадій залишив невиліковну втрату, але його спадщина — це велика душа, що завжди готова була захищати, навчати та допомагати. Назавжди у наших серцях!!
Прохорова Марія
дочка

Біографія

Місце народження
Народився у місті Терни Дніпропетровської області.
Батьки
Батьки Прохорова Поліна Григорівна і Прохоров Микола Федорович.
Дитинство
Дитинство було безтурботним та щасливим, був єдиним сином у батьків та бабусі (дідусь загинув під час другої світової війни....також добровільно захищав Вітчизну)
Юнацтво
Юнацтво було наповнене радістю, мріями та надіями. Щодня Гена займався спортом: боксом, бігом та іншими видами, щоб загартувати своє тіло та дух. Вважав, що справжній чоловік має бути сильним не лише фізично, а й морально. Ці звички супроводжували його протягом усього життя й збереглися до останніх днів.
Студентські часи
Навчався в Національній металургійній академії України (раніше Дніпропетровський металургійний інститут). Студентські роки були перервані службою в радянській армії; після її проходження повернувся до навчання. Дуже цікавився точними науками, навчання давалося легко завдяки високим розумовим здібностям та наполегливості. Був приємним у спілкуванні, завжди готовий прийти на допомогу та підтримати друзів, не тільки в навчанні. Ще за студентських років почав заробляти гроші у студентських таборах під час літніх канікул. Завдяки високій фізичній виносливості витримував понаднормові навантаження. Мав лідерські здібності та користувався повагою оточуючих.
Кар’єра
Часи закінчення навчання в інституті припали на розпад Радянського Союзу. Разом із товаришем відкрив власну справу, плануючи займатися торгівлею та будівництвом. Згодом, як ФОП, очолив власний бізнес і створив мережу з продажу канцтоварів. Однак, після фінансової кризи, змінив свою сферу діяльності на будівництво, де й працював до початку повномасштабного вторгнення.

В своїй роботі завжди дотримувався високих стандартів якості, відповідав за всі свої дії та ретельно їх обґрунтовував. Все виконував на рівень вище, ніж для себе, і ніколи не дозволяв собі зробити щось "наполовину". Вимагав від себе та інших в роботі тільки "по максимуму". 
В 2014 році, незважаючи на свій вік (45 років на той час), вирішив долучитися до оборони країни і пішов до військкомату. На жаль, через обмеження за віком тоді йому відмовили в можливості захищати країну.
Діти
У Геннадія залишились двоє дітей - дочка Марія та син Микита. Обидва працюють в IT-сфері. Геннадій був і досі залишається в серцях дітей найкращим батьком. Абсолютно всі проблеми допомагав вирішувати, в будь-якій ситуації в нього можна було попросити поради чи допомоги. Тато завжди спонукав дітей не пропускати можливості, а навпаки, користуватись ними, навчив любити життя і особливо братів наших менших. Добріше людину важко знайти, незважаючи на те, що він був спортивною людиною і мав "серйозний" вигляд; варто було побачити, як він ставиться до тварин і до слабших, було зрозуміло що це людина з величезною душею. Тато навіть оберігав всіх тварин, які траплялись на фронті, забирав до окопів всіх під час обстрілів, годував і доглядав за ними. Ця любов до тварин і потреба захищати слабших передалась і його дітям...
Останні роки життя
Був командиром відділення, стрільцем, приймав участь у захисті території Донеччини від Великої Новосілки до Староомайорська. Не відмовлявся від понаднормованих бойових виходів, витримував всі труднощі служби та підтримував побратимів. Під час штурму Старомайорська забезпечував вогневу підтримку штурмовому підрозділу, надавав можливість вийти з оточення ворога. Навіть в умовах постійних ворожих обстрілів на знищення не втрачав можливість приймати рішення й ніколи не панікував. Крім цього, підтримував родину, запевняюючи що в нього все добре, нічого страшного не відбувається, не варто хвилюватись й плакати, бо ми обов'язково будемо жити у вільній країні після перемоги, яку, у тому числі й власно він, пішов відвойовувати...дуже хотів жити й мріяв про майбутнє...ніколи не мав й думки припинити боротьбу. З останньої відпустки повернувся с запаленням легень, попри поради лікаря долікуватись....повернувся до служби, бо хворіти "не на часі", треба відвойовувати життя....
Повномасштабне вторгнення
Ще в січні 2022 року Геннадій сказав своїм рідним, що у разі початку воєнних дій піде на захист країни. "Я переконаний, що захист Вітчизни – це конституційний обов'язок кожного чоловіка. Не можу залишитися байдужим і чекати, поки інші будуть захищати мою родину. Я вважаю, що маю здатність захистити свою родину і відчуваю, що це не лише право, а й обов'язок. Якщо я буду сидіти й чекати, поки інші будуть мене захищати, то як я буду себе поважати?" Такі міркування привели Геннадія до рішення піти до військкомату, де він потрапив до 128 бригади 230 батальйону ТРО у місті Дніпро. В перші місяці служби він був в другій лінії оборони, бійці будували захисні спорудження та відточували свої бойові навички. Згодом підрозділ направили на передову лінію фронту в Донецькій області. Перевага ворога відчувалась в усьому - в кількості важкої техніки, снарядів, живої сили. Наших бійців обстрілювали всім, чим тільки можна: градами, ракетами, КАБами, дронами… А відповідати вони могли значно скромніше. Геннадій якось поділився своїми роздумами з рідними: “Я не можу усвідомити, як це відбувається, що в рашистів така перевага в усьому, а нам все одно вдається наступати… Це якесь диво. Якби тільки в нас було все необхідне, то звільняти нашу землю було б не так складно і це було б значно швидше”. Через щільні обстріли були значні перебої з підвозом снарядів і їжі. Останню інколи доводилось добувати в залишених ворогом окопах в перервах між боями. І часто це була українська їжа, поцуплена у наших людей, а також там було чимало награбованих побутових речей. Під час однієї з таких нічних вилазок наших воїнів, скоріш за все, побачили вороги. Бо незабаром до будинку, де переховувались українці, під'їхав танк і почав розстрілювати будівлю в упор, допоки все не зруйнував. Але бійцям вдалось врятуватись, сховавшись в льох, який рашисти серед руїн не знайшли. В перервах між боями була ще одна важлива задача: бійці по черзі підбирались ближче до ворога, зазвичай вночі, і буквально з кількасот метрів спостерігали за ним в бінокль; так можна було побачити пересування живої сили, якусь техніку… Всю інформацію тут же передавали своїм. Інколи, всупереч правилам, Геннадій міг взяти на себе додаткову відповідальність, якщо на кону були людські життя. Таким чином вдалось врятувати морпіхів із сусіднього підрозділу, які потрапили в засідку. Витрачати боєприпаси в умовах, коли безпосередньо твій підрозділ не веде бойових дій, можна було лише з дозволу командира. Але звʼязок з ним обірвався, і боєць вирішив діяти самостійно - обстрілювати позиції рашистів, щоб наші морпіхи могли вийти. Геннадій Прохоров приймав участь в звільненні і обороні таких населених пунктів Донеччини, як Велика Новосілка, Нескучне, Макарівка, Старомайорське.
Спадщина
У Геннадія залишилась родина, яка дуже чекала його з Перемогою. Дружина, з якою разом прожили майже 30 років і двоє дорослих дітей....які втратили коханого чоловіка й найкращого батька і частково загинули разом з ним...

Спогади рiдних i близьких

Наразі немає жодного спогаду
Додайте перший спогад про близьку людину

Остання адреса

Ювілейне кладовище
13 секція, 4 ряд
Як знайти поховання
Waze (вейз, аби доїхати) - https://waze.com/ul/hub8ujn9ms Google Maps (гугл карта) - https://maps.app.goo.gl/fx6x8fH1iHH8bDrQ9
Точні координати: 48°33'08.3", 35°01'34.8"E

Спадщина та пам'ять про ваших близьких не зникне.

Створіть вічну сторінку спогадів про людину, яка вам була близька. Збережіть спогади для майбутніх поколінь
Створити сторінку спогадів