Шевченко Владислав Сергійович, 16.07.2002-12.03.2022

Владислав Сергійович

VII

2002

Шевченко

III

2022

VII

2002

III

2022

13 окремий десантно- штурмовий батальон імені героя України полковника Тараса Сенюка

Десантно-штурмові війська

Позивний

Шева

Звання

Солдат

Посада

Навідник

Владік є і буде найсвітлішою людиною мого життя,частиною мене. Я навмисно не використовую « був»,він залишається частиною мене і мого життя.В мене ,у мами два сина ,як два крила.На сьогодні я птаха зі зламаним крилом, втратою на все своє життя. Він моє сонце, моя радість і моє горе водночас. В нашій памʼяті Влад залишається веселим, сильним, коханим, турботливим і рідним назавжди… Нашим Героєм ❤️❤️❤️

Копач Наталія

Мама

Біографія

Місце народження

Народився у м. Жовті Води , Дніпропетровська обл., Україна

Батьки

Мати : Копач Наталія Вікторівна Батько: Шевченко Сергій Валерійович

Дитинство

Коли Владу було 1,5 роки ми переїхали жити в м. Кривий Ріг, (з першого по 9 клас) Влад був плавцем- отримав багато грамот і медалей за участь у змаганнях, захоплювався футболом. Владік був меншим (другим)сином у сімʼї, сподівались на дівчинку, але ні разу не пожалкувала, що в мене два сина. Перші свої кроки зробив рівно у рік на день народження. Вів активне життя- велосипеди, ролики, скейт, сноуборд, окрім плавання і футболу. Допомагав по хазяйству і був дуже уважним на морі, контролював старшого брата, коли той зникав з поля зору. Був дуже дружнім, в нього завжди було багато друзів. Був люблячим, чуйним і турботливим. Любив тварин і був дуже відповідальним.

Юнацтво

В юнацтві я його називала « дитям вулиці» - він завжди рвався до друзів після тренувань встигнути погуляти з ними. Завжди захищав менших , інколи мені здавалось , що він «атаман», купа дітлахів приходила додому, допомагали йому , коли робили ремонт в домі. Я вважала весь час, що в нього 4-5 друзів, а коли складала списки бажаючих поїхати на поховання - виявилось , що потрібно 2 автобуси і дехто їхав машинами. Я ридала, я не знала що друзів в нього стільки багато. А ті хто воював на той час, прохали своїх батьків від їх імені бути присутніми, тренера і вчителі- всі його любили.

Студентські часи

Після 9-го класу Влад пішов вчитись в Індустріальний коледж КНУ. Поки вчився в коледжі своє активне життя не залишав. Йому подобалась швидкість і він займався картингом. Вільних картів не було, він зібрав з поламаних собі машину і все таки ганяв . Був настирним… Потім захопився мотоциклами. В нього було 3 мотоцикла, збирав на четвертий. Сам їх ремонтував, спорядження все купував. Здав на права заздалегідь, отримав по віку. Я вражалась його цілеспрямованості. Ми строїли великі плани на майбутнє…його майбутнє…😭😭😭

Кар’єра

Після 4 курсу коледжу Влад пішов на практику на підприємство Метінвест- Північний Гірничо-збагачувальний комбінат і написавши і захистивши диплом в коледжі, залишився там працювати. І звісно , як спорстмен окрім праці і своїх захоплень приймав участь у спортивних змаганнях від комбінату.

Діти

У Влада була дівчина, але одружитись і народити дітей вони не встигли. Вони ще самі були дітьми.

Останні роки життя

Влад пішов на службу у 2021 р. цілеспрямовано в період АТО, йому було лише 19 років. Після проходження прискореної військової підготовки (2 місяці) підписав контракт і поїхав служити у пгт. Нью-Йорк ( Донецька обл.), там він служив до повномасштабного вторгнення…

АТО

З початку служби в пгт. Нью-Йорк навідником десантно-штурмового взводу десантно- штурмової роти 13 окремого десантно-штурмового батальону імені героя Украіни полковника Тараса Сенюка, ВОС 101281Д до повномасштабного вторгнення у нас з ним була домовленість кожного дня виходити на зв’язок, хоча б плюсик, хоча б крапку як сигнал , що він на звʼязку. Він писав або телефонував кожного дня відповідально і все мене заспокоював, що все буде добре, щоб я не хвилювалась.

Повномасштабне вторгнення

З початку повномасштабного вторгнення я почала дуже хвилюватись за нього, постійно чекала виходу на звʼязок, він був ще зовсім дитиною- мужньою дитиною, але назавжди буде моїм маленьким 😭. Останні його виходи на звʼязок - було чутно що йому важко, він захворів, я ридала а він мене заспокоював- мам, не кипішуй, ми їх вибʼємо, все буде добре. А голос такий стомлений…

Останній бій

11.03.2022 - останній день коли синочок мені надіслав голосове повідомлення. 12.03.2022 я йому відправила повідомлення і чекала коли він зʼявиться на звʼязку, але повідомлення не було доставлене. Я почала хвилюватись, почала шукати звʼязок з тими , хто був поряд… мені повідомили , що вишка зруйнована і немає звʼязку. Я чекала, але материнське серце не обманює- він не вийшов на звʼязок через те, що мій син героїчно загинув в бою під час масового обстрілу противником зі стрілецької зброї, бойових машин та масованого артилерійського обстрілу артилерійськими системами великого калібру позицій підрозділу. Я до останнього не приймала це, сподівалась що хоча б поранений, не вірила, що мого маленького немає. Я відмовлялась в це вірити. Він був без документів і ми два тижні його шукали і вірили , що знайдемо. Але життя розпорядилось інакше. Знайшли ми його у морзі в м. Дніпро… це був крах мого життя… воно зупинилось в той момент

с. Тополине, Донецька область

Україна

III

2022

Герої не вмирають