Калаур В'ячеслав Володимирович, Калаур Тамара Миколаївна, перебувають на пенсії. Вадим завжди допомагав своїм батькам. Після переїзду, у зв'язку із роботою, не мав змоги часто приїжджати, але намагався поїхати до них на свята, особливо - на Великдень.

Народився Вадим 17 квітня 1991 року у м. Рівне. Пізніше, разом з батьками, переїхав у м. Костопіль.

У дитинстві Вадим був непосидою та бешкетником, але також любив допомагати батькам по господарству. Навчався в ЗОШ №6, м. Костополя. Навчання йому не дуже подобалося, однак він мав здібності до математики. Міг з легкістю розв'язати складні приклади без допомоги калькулятора. У старших класах подобалися такі предмети, як "Хімія" та "Фізика".

У юнацькі роки любив риболовлю, відпочинок з друзями на природі. Особливо йому подобалося їздити купатися на "Кар'єр". Також любив збирати гриби. Йому подобався сам процес, оскільки страви з ними, він не дуже полюбляв.

Закінчив Костопільський будівельно-технологічний технікум за спеціальністю "столяр", "оператор ПЕОМ". Також захоплювався спортом - "Street workout", бігом на швидкість. Однак, після отримання травми, спорт довелося залишити.

Після завершення технікуму, працював на меблевому підприємстві столярем у м. Костопіль, а згодом, коли одружився, у м. Луцьк. В основному виготовляв ліжка, але є багато й інших його робіт. Зокрема, обідній стіл, табуретки, полиця для взуття, органайзер для столових приборів, рами до картин, ключниці, обробні дошки, столики під ноутбуки, стіл під телевізор і навіть - турнік із дерева. Дизайн і всі роботи він виконував самостійно. До роботи відносився відповідально, працював старанно. Меблі, виготовлені його руками, навіть відправлялися за кордон.

Служив в армії, м. Павлоград, внутрішні війська, 2009-2010 рр. У 2014 р. проходив військову підготовку на Костопільському полігоні. У 2016 р. вступив до складу територіальної оборони Рівненської області.

У 2015 році одружився та переїхав до Луцька. У 2017 році народився син - Роман. Вадим був люблячим чоловіком і хорошим татом. Він багато часу проводив із сином і вже змалку намагався йому прищепити любов до праці. Робив усе, аби мені та сину було якомога краще. Коли син пішов у садочок, Вадим його завозив та забирав. Потім вони приїжджали до будинку, йшли на дитячий майданчик, а вже потім підіймалися в квартиру, на вечерю. Він був дуже добрим, спокійним, ніколи не підвищував голос. Вадим був романтиком. Пам'ятаю, ще до одруження, коли він до мене приїжджав, одного разу привіз дуже оригінальний букет - із чупа-чупсів. Він самостійно вирізав із дерева коло, зробив багато дірок, повставляв туди цукерки і загорнув у подарунковий папір. Це було дуже приємно. Потім ми той букет разом і з'їли. А ще, пам'ятаю, був один випадок, він приїхав до мене на Новий рік і каже:-"Чесно, я не знаю, навіщо воно тобі, але я чомусь це купив". Дістає, дає мені, а це - снігова куля, про яку я давно мріяла. Колись побачила у фільмі і дуже хотіла мати таку ж. Він про це не знав, але якось підсвідомо, інтуїтивно, вирішив купити мені на подарунок і, тим самим, здійснив моє бажання, виконав мою мрію. І так було часто. У нього ще була така фраза, яку повторював, навіть перебуваючи на передовій:-"Твоє завдання - бажати, а моє - виконувати твої бажання, від найменших, до найбільших". А ще, додавав:-"Я ж люблю тебе балувати". Вадим також готував романтичні вечері. Він готувався заздалегідь, навіть мав у закладках сторінку з рецептами. Коли готував, зачиняв двері на кухню, а запрошував лише тоді, коли все було готове. Завжди готував і подавав усе з любов'ю, запалював ароматичні свічки, викладав страви у формі сердечка. Міг приготувати як закуски, основні страви, так і десерт. У нього завжди усе виходило дуже смачно. Він радів, коли задумане вдавалося і завжди казав:-"Хто красава? Я красава".

Сину Роману ще не було 5-ти років, коли його тато загинув.

Вадим був добрим, чесним, справедливим, завжди з посмішкою на обличчі, любив жартувати, постійно щось наспівував. Він був "душею компанії", з ним було про що поговорити. Готовий був прийти на допомогу, безкорисливо. Йому подобалося складати пазли. Потім він своїми руками робив рами і виходили великі, гарні картини. Мав "золоті" руки, намагався усе зробити, як він сам казав, ідеально і самостійно. У січні 2022 р. встигнув завершити ремонт у кімнаті сина. І взагалі, за що б не брався, все йому вдавалося. Він усе доводив до кінця, ніколи не зупинявся на півдорозі. Мав загострене відчуття справедливості. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення росії, Вадим не міг стояти осторонь. Він казав:-"Хтось же має...Якщо всі будуть втікати і ховатися, ті москалі швидко до нас прийдуть". Не чекаючи повістки, відвізши мене і сина до батьків, сам поїхав у військкомат м. Костополя і записався до лав ЗСУ. З 2.03.2022 р. проходив навчання на Костопільському полігоні, потім у Кропивницькому. Там потрапив до 57 окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка, його призначили старшим стрільцем 17 батальйону 3 механізованого відділення 1 механізованого взводу 1 механізованої роти. Виконував бойові завдання у м. Лисичанськ. 22 квітня 2022 року велися запеклі бої. Під час виконання бойового завдання в районі смт. Новотошківське Луганської області, отримав поранення несумісні з життям. Близько 12 години до позицій наших захисників, підходив танк, мій чоловік взяв "Джавелін" і пішов проти нього, думав, що встигне його підбити, але, на жаль, загинув. Він отримав поранення шиї, плеча, легень, вибухові травми та множині осколкові поранення ніг. Коли побратими його виносили з поля бою у безпечне місце, до медбрата, він ще був живий, підіймав руку, але говорити не міг. Відразу ж вони повернулися в бій. Після того, як битва завершилася і вони прийшли до нього, він уже не дихав. 17 квітня у нього був День народження, а 22 квітня - День ангела і день смерті. Йому назавжди - 31. 29.04.2022 р. був похований на Костопільському кладовищі "Нове". Посмертно був нагороджений медаллю "За оборону рідної держави".