33 років ~ 405 місяців ~ 1736 тижнів ~ 12152 днів ~ 291648 годин 33 років ~ 405 місяців ~ 1736 тижнів ~ 12152 днів ~ 291648 годин 33 років ~ 405 місяців ~ 1736 тижнів ~ 12152 днів ~ 291648 годин 33 років ~ 405 місяців ~ 1736 тижнів ~ 12152 днів ~ 291648 годин 33 років ~ 405 місяців ~ 1736 тижнів ~ 12152 днів ~ 291648 годин
Володимир Васильович
23
IV
1989
Гунько
31
VII
2022
23
IV
1989
31
VII
2022
58-ма окрема мотопіхотна бригада імені гетьмана Івана Виговського

Сухопутні війська

Позивний
Кузьма
Звання
Старший лейтенант
Посада
Командир гранатометного взводу роти вогневої підтримки
Він завжди найбільше прагнув, аби Україна самостійно процвітала. Йому важливо було, щоб наша земля – це залишилась наша земля. Щоб ніхто не забирав те, що належить нам по праву. Доброта, щирість, загострене відчуття справедливості і боротьба за те, щоб у державі все було добре – в цьому весь Вова.
Боркун Оксана
Кохана

Біографія

Місце народження
Захисник народився в селищі Ободівка, що на Вінничині.
Батьки
Гунько Тетяна – мати захисника. Василь Гунько – батько, також пішов воювати в перші дні повномасштабної війни. Важливе значення у вихованні майбутнього захисника також мала його бабуся Параска. Вони з Володимиром були дуже близькими, тож після загибелі онука, її здоров’я значно погіршилось. Пані Параска померла через рік, їй було 85 років.
Дитинство
Володимир з дитинства був дуже добрий та турботливий. Він завжди прагнув усім допомогти: і людям, які цього потребують, і родині, і тваринкам. Він не йшов гуляти з друзями, а робив вибір, щоб допомогти мамі по господарству. Обирав родину. Адже вони мешкали у селі, тож завжди мали велике господарство та багато свійських тваринок. Володимир любив займатися усіма домашніми справами. Дуже близьким він був зі своєю бабусею, саме вона зробила значний внесок у виховання майбутнього захисника. “Характер в нього більш м’який, ніжний. Він дуже любив квіти, у нас в родині завжди приділяли багато уваги квітам, саду. І ось він теж, немов та комашка, постійно був біля тих квітів. Якось ми зайшли на базар, хотіли купити хотдоги, які він дуже любив. Але проходимо повз бабусь, які продають квіти, а він дивиться на мене й каже: “мамо, я не хочу хотдог, краще купи мені цей вазон”. Це була китайська роза, вона простояла у нас ще років 15…”, – пригадує мати Володимира.
Юнацтво
Володимир завершив Ободівську середню загальноосвітню школу. Тоді вступив до Львівського інститута Міжрегіональної Академії управління персоналом, навчався на економічному факультеті. Паралельно Володимир проходив навчання на військовій кафедрі. Як пригадує мати захисника, в той період він став дуже емоційно стриманим й, навіть коли приймав присягу, не розповів близьким. “Я дуже хотіла приїхати, але він сказав: “мам, не треба, щоб я бачив твої сльози…”, – ділиться мати. Як людина, він створював свій шлях самостійно. Не хотів, аби інші переймалися… І військовий досвід також цьому сприяв. З дитинства Володимир хотів бути шофером, але потрапивши на військову кафедру, чітко усвідомив, що має пов’язати власне життя з військом.
Кар’єра
У довоєнному житті, захисник працював менеджером у компанії з продажу вин. Напередодні розгортання російсько-української війни, Володимир подав документи в Службу безпеки України. Однак, поки тривала перевірка, почалась війна… Бувши учасником Революції Гідності, фактично зі столичного Майдану, захисник записався до добровольчого батальйону “Донбас”.
АТО
З початком війни на сході України, Володимир Гунько пішов добровольцем на фронт. Він брав участь у найбільш доленосних боях, відбиваючи у ворога Бахмут, Попасну, Лисичанськ, Курахове, борючись за Широкине та Іловайськ… Власне, саме Іловайськ став для захисника найбільш переломною подією в його життєписі. Під час так званого виходу “зеленим коридором”, Володимир потрапив у полон, де перебував чотири місяці. Після звільнення з полону, повернувся до лав ЗСУ, а вже у 2015-му році брав участь в боях за Широкине, на Донеччині. Про пережитий досвід, з моменту виходу з Іловайська, він неодноразово свідчив самостійно. З його слів відомо, що увечері 28 серпня до них приїхав командир роти й повідомив, що є наказ про вихід. Близько третьої години ранку, захисники прокинулись й почали формувати колони. Згодом виїхали на поле, між Багатопіллям і Червоносільським. Метрів через 20, перед їх машиною їхала “газелька”, яка стала однією з перших машин, у яку влучила протитанкова керована ракета. Зі свідчень захисника відомо, що машину розірвало на шматки, тож усі уламки й частини тіл з переднього сидіння – вилетіли на праву сторону дороги. Вони з побратимами також бачили, як у КАМАЗ з пораненими, що їхав перед ними, мав позначку Червоного Хреста й білий прапор, влучив снаряд.
Спогади про полон
При житті Володимир неодноразово розповідав про умови, в яких перебував у полоні. Наголошував, що захисники зазнавали проявів застосування фізичної сили, особливо, коли на фронті були перемоги української армії. Вони спали на підлозі, одягу в них не було: в чому їх взяли в полон, у тому вони й знаходились там протягом усього періоду. Володимир 46 діб провів у підвалі донецького СБУ, де полонених годували кашею з камінцями та соляркою, потім – їх перемістили в окупований Іловайськ. “Їх змушували працювати на будівництві і якось місцеві бабусі, коли не бачили російські військові, намагались їм покласти в кишені якусь їжу, цукерки, те, що в них було. А деякі бабусі прям палками били росіян і казали “не чіпайте наших хлопчиків. Після полону Вова повернувся на службу і пам’ятав цих бабусь. І йому було важливо, щоб ця земля була повернена і щоб наші люди були повернені до нашої держави назад. І він казав: “я не можу забути тих бабусь, які віддавали останнє і захищали наших хлопчиків”. Вова вмів жити, вмів радіти, вмів дружити. І особливо гостро почав все відчувати після полону”, – ділиться кохана Володимира.
Останні роки життя
У 2016 році Володимир звільнився зі служби. Повернувся до мирного життя, працював менеджером у компанії з продажу вин, де за ним зберегли робоче місце. Протягом цих років захисник продовжував опікуватися військовими потребами, активно волонтерив, надавав підтримку родинам загиблих побратимів. Також дбав про допомогу для дитячих будинків. На свій день народження, замість подарунку, просив надсилати кошти для діток... У 2020 році Володимир познайомився з коханою Оксаною, з якою вони разом багато подорожували, майже щовихідних. Він приїздив з роботи, далі вони сідали у машину та їхали. Так, об'їздили пів України. Це було активне й насичене життя, але водночас – завжди знаходився час, аби допомагати іншим. Попри це, сумніви щодо того, що він все ж не на своєму місці – час від часу не полишали захисника.
Повномасштабне вторгнення
Важливим поштовхом, аби знову повернутися до служби – для Володимира стала загибель побратима “Жоржа”. До цього чоловік тривалий час не міг знайти, куди перевестися, служив в Києві, і всі берегли його саме в столиці, адже він багато працював як волонтер. Зокрема, возив волонтерську допомогу на Донецький напрямок. Однак, коли побратим загинув, для нього це передусім стало переломним моментом, який допоміг ухвалити остаточне рішення. У той же день, коли поховали друга, він написав заяву про те, щоб його перевели в інше місце. Цим місцем спершу стала Костянтинівка. Родині він розповідав, що перебуває за 30 кілометрів від фронту, а насправді вже був у Бахмуті… Захисник встиг прослужити лише тиждень. “В свій останній день він ходив збирати для побратимів помідори, смородину, інші фрукти: десь переліз через паркан, десь ще знайшов, щоб пригостити своїх підлеглих. Тоді ми зідзвонювались по відеозв’язку останній раз і у нього бойовий дух був як і завжди на висоті. Він хотів ділитись досвідом і не ховатись десь в столиці, в частині. Йому хотілось на поле бою, щоб нищити ворога саме на нулі, саме на передовій. Він сказав: “я не боюсь нічого”, – пригадує кохана оборонця.

Останній бій

29-го липня Володимир розмовляв з коханою по відеозв’язку, саме коли збирав овочі й фрукти для побратимів. Казав, що, можливо, поїде на полігон. Однак, кохана не знала, що полігону в тих місцевостях немає… Далі була перша ніч, перший вечір за два роки їх стосунків, коли він не написав “добраніч”. Вже після загибелі захисника, коли його телефон надіслали родичам, там було написано “добраніч, Ксюня”, але повідомлення залишилося не доставлене. Певно, зв’язку вже не було. Тієї ж ночі, в приміщення, де спали військові, поцілило дві ракети. Як пізніше розповідали побратими, це було прицільне влучання, внаслідок якого семеро військових загинуло, а тринадцять отримали поранення. Після трьох днів тиші від Володимира, його почав розшукувати батько. Тоді ж стало відомо, що захисник зник безвісти. Ще згодом – підтвердили інформацію про загибель. Внаслідок удару по приміщенню, де перебували українські захисники, на Володимира впало два поверхи... Загибель була миттєвою.

м. Бахмут, Бахмутська громада, Бахмутський р-н, Донецька обл.

Україна

31
.
VII
.
2022

Герої не вмирають

Спогади рiдних i близьких

Наразі немає жодного спогаду
Додайте перший спогад про близьку людину

Остання адреса

Місцеве кладовище в рідному селищі Ободівка

Спадщина та пам'ять про ваших близьких не зникне.

Створіть вічну сторінку спогадів про людину, яка вам була близька. Збережіть спогади для майбутніх поколінь
Створити сторінку спогадів