Місце народження
Захисник народився у Запоріжжі, де сьогодні проживають його батьки.
Батьки
Васін Валентин – батько захисника, раніше працював на заводі “Армаліт”. Васіна Валентина – мати, переважну частину свого життя присвятила роботі медиком. Інші члени родини: Олександра – донька, зараз дівчині 25 років. Олексій – син, йому зараз 20 років, разом з мамою мешкає у Франції, вивчився на айтівця. Ольга – сестра захисника, також працює медикинею. Зараз родина активно залучена до допомоги війську.
Дитинство
Як ділиться мати захисника, Михайло зростав “як справжній хлопець”. Ще з садочка захищав дівчат, через що часто мав бійки з іншими хлопцями. Вмів постояти за себе й інших, хто був слабшим. Хоча сам, за характером, й у буденному житті – був стриманим. Захоплення майбутнього захисника завжди були наближені до справ, що пов’язані з майструванням. У школі Михайло навчався вісім класів, а згодом – вступив до Запорізького правобережного професійного ліцею, де отримував знання як слюсар-ремонтник.
Юнацтво
Після навчання, Михайло пішов до армії, проходив службу на військово-морській базі “Намив”, місцем розташуванням якої тоді було озеро Донузлав. “Спершу, як Михайла призвали, йому сказали, що служба буде у підводному човні. Він тоді каже: “Ви що, я ж там помру одразу”. От йому і відповіли: “тоді будеш над водою”. То все, звісно, казалось з гумором, це також була сильна сторона Михайла. Він ще той жартівник”, – пригадує мати оборонця. В армії захисник дуже пишався своїм колективом, тож служба давалась йому легко. Він навіть продовжував її термін. “Коли Міша зростав, я молилась, щоб до того, як йому виповниться 18 років, завершилась Афганська війна. Потім ми видихнули з полегшенням. Але знову наших дітей застала війна… Пам’ятаю, ще коли він служив, у 1993 році, були заворушення у Криму. Їм з хлопцями тоді видали автомати й сказали боронити об’єкти флоту. Ось тоді вперше я почула від Михайла, що йому було страшно”, – пригадує мати оборонця.
Кар’єра
Повернувшись з армії, Михайло тривалий час працював далекобійником. Він об’їздив майже всю Україну, а найбільше йому припав до душі саме Донецьк. Михайло по-щирому пишався й надихався красою цього міста… Також був період, коли він працював на заводі, мав справу з електроприладдям. Однак, це тривало недовго, адже захисника тягнуло зовсім до іншої справи... Понад усе він любив роботу з машинами. Тож пішов працювати автослюсарем, ремонтував великі фури, йому це подобалось найбільше. Таке захоплення завжди дивувало родину, але Михайло впевнено повторював, що живе цією справою. Власне, робота далекобійником також цьому підтвердження.
Діти
“Михайло буквально “трусився” над дітьми. Вони завжди були для нього на першому місці. Часто проводив з ними вільний час, обов’язково їздив на відпочинок й працював, щоб передусім забезпечувати їх”, – зазначає мати захисника. Молодшому сину Михайла, на момент 2014 року, було 10. Зараз він мешкає у Франції, де, власне, завершив навчання у сфері ІТ-технологій. Олексій (син) – народжений у шлюбі з другою дружиною. Старшій доньці, на момент загибелі захисника, було 15 років. Мати дівчини трагічно загинула ще при житті Михайла. Тож, зважаючи на це, після смерті Михайла, над онукою взяла опікунство його мати. Зараз дівчина мешкає у Києві з чоловіком.
АТО
Михайла мобілізували 1 серпня 2014 року. Зважаючи, що він автослюсар, захисник впевнено сказав батькам, що їде ненадовго, приблизно на місяць, на перепідготовку, ремонтувати машини. Звісно, родина думала, що так і буде. Однак, перед виїздом він попросив маму взяти про всяк випадок у військкоматі довідку про те, що його призвали на військову службу. Це був єдиний момент, який насторожив Валентину (мати). “Про службу він нічого не розповідав. Дуже мовчазний був. Розказував лише про те, як вони перебувають у селі, допомагають місцевим бабусям. Я ж думала, що вони дійсно ремонтують машини, стоять десь при селі. А виявилось, що вони були в Старобешеве”, – ділиться мати захисника. Лише після трагедії батьки дізнались, що Михайло пішов не ремонтувати машини, а в розвідку. Хоча офіційно захисник дійсно був записаний водієм.
Востаннє з родиною Михайло спілкувався 26 серпня. Тоді він попросив батьків надалі не телефонувати, адже мав бути так званий “режим тиші”. Обіцяв, що згодом зателефонує сам. Далі не було жодних звісток. Родина дійсно чекала на дзвінок… Як виявилось пізніше, Михайла направили вивезти бійців з оточення в Іловайську.
Опізнання
Мати захисника розповідає, що в процесі упізнання, родині показували фото, ймовірно, тіла Михайла. Однак, жодних прикмет, які б вказували, що це він – родина не побачила. Тіло було повністю обгоріле. Натомість після подій в Іловайську та ймовірної загибелі захисника, у деяких ресурсах публікували фото військового посвідчення та платіжної картки Михайла, які нібито було знайдено. Проте, на світлинах, документи були чистими, без слідів крові та не обгорілі... Попри це, після низки експертиз ДНК, що підтверджували особу, родині було повідомлено про те, що Михайло похований у Запоріжжі на Кушугумському кладовищі як невпізнаний. “Загиблих було настільки багато, що ніхто не виключає, що тіла могли сплутати. Минуло 10 років, але надія все ще є. Можливо, він втратив пам’ять, перебуває десь у лікарні…”, – вірить мати оборонця.