Захисник народився у Харкові, де сьогодні проживає його мати.

Пугачов Анатолій – батько захисника. Пугачова Галина – мати. Батьки Павла розлучилися, коли хлопцеві був лише рік, надалі – вихованням сина опікувалась мати. У 2013 році Галині діагностували онкологію. Ця новина дійсно стала випробуванням для родини, але попри всі труднощі, Галина завжди відчувала підтримку сина. Втім, наслідки хвороби, десять років стресу та очікування на сина – не минули безслідно для здоров’я. Попри все, Галина не впадає у відчай. Вона продовжує займатися різними справами вдома, зокрема пише картини, які відправляє на аукціони, щоб допомогти українським захисникам.

Відчуваючи власну відповідальність за родину, Павло рано подорослішав. Мати виховувала сина самостійно, тож прагнула прищепити йому всі риси, які, на її думку, характеризують справжнього чоловіка. Прояв допомоги, вираження ініціативності, впертість і відчуття відповідальності – всі ці риси стали для Павла першочерговими ще з дитинства. “Я завжди наголошувала на тому, що він мій помічник. Коли ходили до магазину, дам йому щось невеличке, наприклад, буханку хліба, щоб він також ніс і відчував, що допомагає. Я дозволяла йому проявляти ініціативу в допомозі, хоч не завжди все виходило, бо мала дитина”, – ділиться мати захисника. Вона також розповідає, що для неї завжди було важливо хвалити сина, і давати розуміння, що не варто цуратися помилок. “Пам’ятаю, я працювала на розкладці овочів, синок прибіг до мене, купив продуктів, а тоді я приходжу додому, а він мені каже: “мама, я там картоплю посмажив, але вона така несмачна…”. Вона дійсно була десь недосмажена, десь підгоріла, без солі, але я спробувала і всерівно похвалила сина”, – пригадує Галина. Згодом вона почала писати для Павла рецепти, детально розписуючи пропорції і час приготування. Вже згодом він не лише навчився готувати, а й удосконалював отримані навички. Любив випікати профітролі, еклери, бісквіти, готувати супи з морепродуктів і м’ясо по-французьки. Водночас Павло також хотів, щоб до нього проявляли турботу. “Завжди приготує а потім каже: “Мамо, я все приготував, можеш, будь ласка, розкласти красиві тарілочки?”, – зі спогадів мами.

Галина багато працювала, іноді по 12 годин на день, тож у неї був страх, що син потрапить у погану компанію. Натомість, Павло займався різними видами спорту, включаючи футбол і бойові мистецтва, тож його оточення було відповідним. Також, майбутній захисник дуже любив історичні фільми, про різних вікінгів, воїнів… Читав багато книг, хоча в школі часто прогулював уроки. Йому було нецікаво в школі, не міг всидіти на місці. Але, якщо щось пропускав, то швидко самостійно все надолужував. “Звісно, я його і сварила, але знаєте, він прогулював школу не заради того, аби десь з хлопцями пограти, а йшов на будівництво. Він виносив будівельне сміття, носив будматеріали і заробляв кошти. Він мріяв, щоб мама сиділа вдома, готувала йому борщик і не працювала. Хотів бути справжнім чоловіком”, – ділиться мати оборонця. Якось у садочку, під час однієї з фотосесій, Павло одягнув військову форму. Це була його перша форма з написом “спецпідрозділ”. А на фоні – великий український прапор. Згодом, дивлячись на це фото, він казав: “Мамо, я виросту, і у мене буде така форма” … Після завершення школи Павло вступив до поліграфічного училища, а згодом швидко знайшов офіційну роботу. Спочатку він працював у поліграфії, а потім – плавильником у цеху. Павло обирав непрості професії, але це йому подобалося. Крім того, Павло був футбольним фанатом і входив до групи харківських ультрас, підтримуючи футбольний клуб “Металіст”. Це захоплення супроводжувало його ще з дитинства. Ще у Павла була мрія потрапити у Французький Легіон. А пізніше – працювати в СБУ.

Павло завжди мріяв про своє майбутнє: він розмірковував, що як повернеться з фронту, одружиться і матиме двоє дітей. Казав, що син буде або футболістом, або боксером, а донька займатиметься або художньою гімнастикою, або плаванням. Він дуже любив дітей, особливо свою племінницю Дашу і племінника Тарасика. З Дашею вони були особливо близькими, і Павло мріяв повести її в перший клас. Вона саме пішла до школи у вересні 2014 року, і зараз їй вже майже 17 років.

Перед приєднанням до війська Павло брав участь у протистояннях між українськими активістами і проросійськими бойовиками під час протестів у Харкові, зокрема в бою на Римарській 14-15 березня 2014 року. Надалі – він точно знав, що не може залишатися осторонь подій, які відбуваються в його країні. Раніше у Павла було захворювання, через що він переніс щелепо-лицьове хірургічне втручання. Відповідно, його б не призвали до військової служби, адже він мав білий військовий квиток. Але бажання Павла служити – було надвелике. Не з першої спроби, але врешті він все ж приєднався до рядів батальйону “Донбас”. Спершу Павло пройшов відбір та курс підготовки в селищі Петрівці. На початку липня 2014 року він виїхав у зону бойових дій, де згодом брав участь у звільненні низки населених пунктів Донбасу, зокрема: Артемівська (нині Бахмут), Лисичанська та Попасної. “Коли Павло вже виїхав у зону АТО, він ще казав, що перебуває в Петрівцях. Я вже чула вибухи, стрілянину, а він переконував, що “то все вітер”. Я пізніше дізналась, що була навіть така ситуація, коли вони перебували поблизу Попасної, десь на місцевий пляж прилетіла міна, але не розірвалась. В протилежному випадку – загинули б усі, вона впала прямо у воду. А мій син того дня зателефонував, щоб сказати, як багато людей на пляжі і як всі відпочивають. Він дуже мене підбадьорював”, – ділиться мати. За словами мами, якщо його образить – він завжди міг дати хороший відсіч. Проте серед своїх, у родині та серед побратимів, він завжди був веселуном, який постійно сміється та жартує. Павло любив повторювати: “Мамо, ти ж знаєш, що я в тебе везунчик? Зі мною нічого не станеться.” Завдяки власному характеру, він збирав навколо себе найкращих людей. Дотепер більшість друзів Павла телефонують його мамі та підтримують.