22 липня 1978 року в затишному селі Суданівка народився хлопчик, якому судилося прожити життя, сповнене праці, відданості та честі. Він зростав у любові до рідної землі, у багатодітній родині, де його вчили цінувати чесність, дружбу і турботу про близьких.

Після закінчення Мопрівської (Багатської) школи Анатолій вступив до професійного училища, де опановував ремесло пасічника. Проте доля розпорядилася інакше – після строкової служби він знайшов своє справжнє покликання у будівництві. Анатолій мав особливий дар – об'єднувати родину. Він був тією силою, яка підтримувала рідних у важкі моменти, завжди знаходив слова, що втішали, і рішення, що допомагали. Його мати завжди знала: син поруч – значить, усе буде добре. Він дбав про неї з любов’ю та повагою, допомагав у господарстві, ніколи не залишав її самотньою. Для братів він був і наставником, і другом, і надійною опорою.

Коли війна постукала у двері рідної країни, Анатолій не вагаючись пішов її боронити. 12 березня 2022 року він долучився до лав Національної гвардії, де був кулеметником 2-го відділення 2-го стрілецького взводу 22-ї стрілецької роти 4-го стрілецького батальйону військової частини 3114. Його бойовий шлях пролягав через м. Буча та м. Ірпінь – місця, де вирішувалася доля країни. Там він отримав поранення, але, навіть залікувавши рани, не полишив службу, а продовжив свій військовий шлях у Києві. Його позиція була незмінною – він стояв за своїх, за родину, за Україну. Попри суворі випробування війни, Анатолій залишався таким, яким його знали й любили – добрим сином, вірним другом, надійним братом. Його мати та троє братів, двоє з яких також стали на захист Батьківщини, завжди пам’ятатимуть його сильним, світлим, щирим. 16 лютого 2025 року його життєвий шлях раптово обірвався… Але Герої не вмирають. Вони залишаються у спогадах, у серцях рідних, у пам’яті народу.