Народився і проживав в с. Суховоля, Львівського району, Львівської області.

Рідні згадують Степана, як добру та чемну дитину. Вже змалечку він був дуже самостійний

Здобув фах автомеханіка в Львівському автомобільно-дорожньому коледжі Національного університету «Львівська політехніка».

На війні опинився в 19 років. Він це рішення прийняв сам, так як не міг стояти осторонь, коли на його країну напали росіяни. Підписав 3-річний контракт. Був учасником АТО. Мав посвідчення учасника бойових дій. Олена Герасим'юк — українська письменниця, парамедикиня добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри», згадує про Стьопу так: "Зайшла привітати нашого сміливого і смішного Степана Андрійовича з днем народження, а вже нема кого вітати Назавжди 26 Герої гинуть, рятуючи інших . . Степана прикомандирували до нас після того, як наш хаммер покрутило в м'ясо від артобстрілу. Так я дізналась, що в армії водії прикріплені до своїх машин. Тому Саша поїхав на техстанцію разом з купою металобрухту, а замість нього з'явився Степан. Ми шалено раділи - молодий, свій хлопець, одноліток, з яким цікаво поговорити на свої однолітські теми. Якось я зайшла в нашу хатку і кажу: - Я в Марік на госпіталь, що кому купити по дорозі? - Купи мені книжку, я вже тут зовсім знудився. Будь-яку. Я шукала ті книги у Маріуполі як проклята, не розуміючи, що нічого не знайду. Зрештою книги мені передавали з усіх усюд, щоб Степан був щасливою людиною) Книги їхали на наші позиції цілими ящиками, Степан приходив і обирав собі великі стопки найцікавіших видань Він запам'ятався мені вірним другом, дуже толковим мехводом (як багато тоді від цього залежало!), чудовим напарником. Настільки світла усміхнена людина, що стоячи поруч ти заряджаєшся світлом, мов від батарейки. Загинув за Україну 17 листопада 2024 року Пам'ятайте про нього тепер завжди, щоб він жив у ваших думках і серцях". Також є нижче світлини з якими поділився побратим з 80 ОДШБр, Михайло Питянчин: "Це ми у 2020 році звільнялися по закінченню контракту з 80ки"

В перші дні повномасштабного вторгнення повернувся на службу до 80-тої окремої десантно-штурмової бригади, де перебував на посаді водія. Брав участь у боях на Миколаївському, Харківському та Донецькому напрямках. 01.04.2023 року на Бахмутському напрямку отримав поранення: закритий двох кісточковий перелом правої гомілки. Переніс дві операції. Після довгої та складної реабілітації повернувся в стрій та продовжив службу.В серпні 2023 року перевівся у 12 БрСпП «Азов» військової частини 3057 НГУ, де брав участь в кривавих боях в сумнозвісному Серебрянському лісі, а потім на Торецькому напрямку.На кожному з напрямків бойових дій завжди без вагань виконував поставлені бойові завдання, ніколи не відмовляв в заміні, завжди був рішучим, в складних ситуаціях був одним з перших у їх вирішенні та допомозі.

Друзі пам'ятають Степана як спражнього друга, який завжди приходив на допомогу. Був душею компанії. Всі хто його знали, відгукувалися про нього тільки позитивно.